Єдиний
матеріал
Страшно це усвідомлювати,
але, здається, ми починаємо
звикати до воєнної
журналістики,
це перетворюється
у буденність.
Українська журналістика сьогодні сповнена викликів: брак фінансування незалежних медіа; брак фахівців, які стали до лав ЗСУ; військова цензура; вигорання та депресивні стани в колег; лише короткострокове планування; перебої з електроенергією під час обстрілів; тиск через високу відповідальність за кожне слово. Цей список можна продовжувати, але найважливіше те, що ми адаптуємося.
Нам, журналістам, довелось опановувати нові навички: надання першої домедичної допомоги, правила роботи у небезпечних місцях та робота з укриттів, ведення етерів та новин із підвалів, метро та коридорів, безпекові та інклюзивні політики, навички комунікації з військовими та правила спілкування з постраждалими.
Тема рівноправ’я жінок завжди була для мене важливою, але говорити про неї під час війни важко, адже конфлікт стирає прогрес і відкидає нас назад у цьому питанні. Тому я зосередилася на висвітленні самої війни, адже тільки після її завершення ми зможемо реально рухатися до досягнення рівності.
Сьогодні я пишу про обстріли, втрати, смерті, воєнну аналітику, життя вимушено переміщених осіб, надання Україні зброї та іншої воєнної допомоги. Через це у мене виріс особистий рівень недовіри до джерел інформації, набагато більше часу мені доводиться витрачати на перевірку заяв, фото, аудіо, відео, будь-яких фактів. Фейків, маніпуляцій та дезінформації довкола так багато, що, здається, наша головна задача зараз — це вишукувати правду.
Найважче писати, говорити чи бачити загиблих під час обстрілів дітей. Але я не можу інакше, бо бачила на власні очі, як інформаційні атаки стають частиною воєнної агресії та окупації та до чого призводить пропаганда. Перше, що роблять росіяни, коли хочуть захопити місцевість, — бʼють по теле- і радіовишкам. Якщо не буде обʼєктивної журналістики, ворог набагато швидше досягне своїх цілей у цій загарбницькій війні.
Київ, житловий будинок
Фото: Андрій Дубчак / Frontliner
Київ, житловий будинок
Фото: Андрій Дубчак / Frontliner
До початку повномасштабної війни я працювала в галузі правозахисної журналістики, особливо з правами жінок та гендерною рівністю. Однак зараз про це боляче згадувати, адже війна суттєво відкинула нас назад. Без миру ми не зможемо втілити справжню рівність, тому наразі я зосереджуюсь насамперед на висвітленні війни та її наслідків.
Народилася в Керчі, Крим. Живе і працює в Києві. Головна редакторка «Громадського радіо».
Кримчанка Єрмолаєва продовжила свою журналістську діяльність там навіть після російської окупації в 2014 році. Зіткнувшись із постійними погрозами, вона врешті-решт була змушена покинути рідне місто. У 2024 році вона очолила редакцію «Громадського радіо» — українського медіа, відомого прозорістю та дотриманням професійних стандартів. Радіо увійшло до Переліку прозорих та відповідальних медіа та отримало сертифікат Ініціативи журналістської довіри (JTI) — міжнародного стандарту, розробленого «Репортерами без кордонів».